А Українкі, кажу я вам, весною направду чарівні: +36 (це в Кременчуkу вважається ще зовсім не жарко), море зелені і багато-багато квітів — і найпишніше і найсмаковитіше цвітуть акації та магнолії. Отже, мій перший день в Кременчуку— місті, подібному на київський район Троєщина, лише всуціль засаджений акаціїми, — пройшов у зна-йомстві з місцевою архітектурою, людністю та рослинністю. Люди тут наче живуть на двох різних швидкостях: вдень вони розслаблені та повільні — бізнесмени знуджено говорять у величезні мобілки (може, величина мобілки тут визначає статус?), місцеві гіппі ненав’язливо пропонують зробити татуювання, а потенційно запальні мулатки цмулять місцеве (доволі несмачне) пиво в спокійних маленьких кафе; все радикально змінюється увечері — бізнесмени скидають пожмакані піджачки і в яскравих сорочках перетворюються на жорстких мачо, а мулатки стають саме такими, якими ми їх собі завжди уявляли. І починається самба.